Наприкінці червня клуб «Будо» традиційно вирушив випробовувати себе на міцність в місце сили — неймовірні Карпати. «Будо» не зраджує своїм традиціям, тож вже дванадцять років поспіль спортсмени клубу, їхні батьки, друзі клубу загартовують себе тренуваннями на межі можливостей, стають сильнішими, вчаться глибше розуміти значення слів «дружба» і «друзі».
Цей неймовірний досвід не проходить повз, бо лише в труднощах можна вирости, лише долетівши до дна можна відштовхнутися і полетіти вгору, до нових досягнень. Спортивні збори це не лише «спорт» і фізична підготовка, це боротьба, в першу чергу з самим собою, бо ти сам свій найбільший суперник.
Спортсмени клубу боролися зі своїми сумнівами, страхами і лінню, бувало, в очах читалося «я більше не можу», але, зціпивши зуби, вони не зупинялися. І діти, і дорослі на характері розбивали свої «не можу», «не хочу» цеглину за цеглиною, з кожним кілометром пробіжки, з кожним відтисканням чи підтягуванням скидали тягар страхів невдачі і йшли далі.
Та крім виснажливих тренувань, коли «пульс за 200», було й місце розвагам та відпочинку. Чого тільки варті підйом на гору Захар Беркут, де неймовірна енергетика, де, здається, можна схопитися руками за хмари; розваги в мотузковому парку і катання на квадроциклах, пейнтбол. Бо ж той хто гарно тренується, так само гарно відпочиває. Вечорами ж, на загальних зборах, не стихав сміх, і ті, хто ще в перші дні соромилися назвати своє ім’я, вже наприкінці співали, танцювали, жартували, читали вірші.
Ніхто не повернувся з табору таким, яким був. Всі стали сильнішими, загартували дух і тіло, стали кращими версіями себе. Прощаючись, обіцяли повернутися наступного року за новими викликами та яскравими емоціями.
Звичайно ж, ці збори не відбулися б, якби не наші воїни, які стримують навалу ворогів і дають нам можливість жити тут і зараз, дають нам можливість влаштувати дітям відпочинок і перезавантаження.
Слава воїнам ЗСУ! Слава Україні!
