Витоки Карате

Витоки Карате як системи бойового єдиноборства, своїм корінням сягають глибокої давнини.

Як це буває і в багатьох інших галузях людської діяльності, у численних, більш менш легендарних оповіданнях важко виділити дійсні витоки цього методу бою за допомогою рук і ніг.

Саме в Індії, як каже легенда, п'ять тисячоліть тому жив принц, який проводив дозвілля за спостереженнями сутичок між тваринами та аналізом їх рухів. Годинами він сидів нерухомо і жоден помах крила, жоден рух не вислизав від його уважного погляду. Систематизувавши свої спостереження, він запровадив кілька прийомів боротьби, які були використані людьми. На другому етапі він пожертвував сотні рабів для того, щоб точно визначити життєво важливі точки людського тіла: він експериментував на них завдаючи реальних ударів.

Інша легенда, менш кровожерна, прийшла з Китаю. Створення оздоровчої гімнастики, яка відома під назвою "Ігри п'яти звірів" ("У цин сі"), приписується медику епохи Троєцарства Хуа То (190-265). Легенда про неймовірні здібності Хуа То складалися вже за його життя. "Ігри п'яти звірів" Хуа То, що передавались від одного носія традицій до іншого, дійшли до нас у незмінному вигляді. Вони полягали у копіюванні певних рухів ведмедя, тигра, оленя, мавпи та журавля.

Історія зберегла ім'я людини, яка мала пряме відношення до народження карате. Йдеться про індійського ченця Бодхідхарма, широко відомого під японізованим ім'ям Дарума, засновника буддійської споглядальної секти під назвою Дхьяна ("Чань" китайською і пізніше "дзен" японською мовою). Він прибув до Китаю в 520 році нашої ери, щоб проповідувати буддизм Махаяни (Шлях Великої Колісниці) і після довгих мандрівок, у період царства Вей, заснувався в монастирі Шао-лінь-су (по-японськи "Серіндзі") в провінції Хонан.

Суть вчення Бодхідхарми, яке стало причиною його конфлікту з місцевим правителем, полягало в тому, що на відміну від ортодоксального буддизму, який проповідував співчуття і смиренність, Чань-буддизм став релігією, що закликала до самовдосконалення, роздумів, спостереження та самоспоглядання з метою пізнання істини, укріплення тіла та духу.

Він почав проповідувати нове вміння мешканцям Шаоліня. І на перших заняттях помітив, що його учні слабкі духом і тілом і засинають прямо під час проповідей. До того ж на ченців і монастирі часто нападали розбійники та грабіжники і Бодхідхарма вирішив дати ченцям системи психофізичних вправ під назвою 18 рухів рук Архатів "Ши Па Лохан-Шо" (Архат-Полубог у буддійському пантеоні), яку оприлюднив у 522 році на 109 ріці життя.

Будучи сином знатного Раджі, Бодхідхарма в молодості вивчав бойові мистецтва, що розвивалися в Індії з давніх-давен. За переказами, сам Сіддхартха Гаутама, який згодом став Буддою, був вправним у рукопашному бою. Так, що різні види неозброєного поєдинку набули в країні широкого поширення, причому певний вплив на них зробив грецький панкратіон — кулачний бій із кидками, підніжками та захватами, що потрапив до Індії разом із військом Олександра Македонського. Особливо популярна була боротьба ваджрамушті, якою й володів Бодхідхарма.

Важко стверджувати, що Бодхідхарма заснував карате або, у ширшому сенсі методи бою, оскільки, якщо й можливо, що він запропонував ряд фізичних вправ, метою яких було зміцнення тіла та підготовки його до серйозних випробувань, якими є надзвичайно тривалі сеанси медитації, то ці рухи відрізнялися невеликим розмахом та головним чином базувалися на способах дихання. Проте цю техніку певною мірою можна розглядати як фундамент особливо ефективних методів ведення бою, які поширилися Китаєм під назвою Шао-лінь-су-Кемпо.

Після смерті Бодхідхарми монастир Шаолінь зазнав багатьох потрясінь — це була епоха, коли Китай був розділений на безліч ворогуючих царств. Так, після серії селянських повстань, що охопили країну на початку IX століття, в 845 році вийшов антибуддійський указ, і велика кількість монастирів була зруйнована через те, що ченці підтримували повсталих. Така ж доля спіткала і Шаолінь, який згорів, а ченці розсіялися, розносячи в усі кінці методи Бодхідхарми. У ті смутні часи дороги були наповнені розбійниками, і ченці мали багато можливостей застосовувати Шао-лінь-су-Кемпо на практиці. Незабаром монастир було відбудовано заново. З'явилися стилі, засновані на наслідуванні рухів тварин. А головне — у Шаоліні було створено унікальну систему підготовки бійців, рівної якої не було. Техніка ченців сприймалася як диво і захоплювала все більше людей. Багато хто прагнув опанувати цю майстерність. Однак таке швидке поширення неминуче супроводжувалося трансформацією Шао-лінь-су-Кемпо у простий набір дій під час сутичок. Суть вчення Бодхідхарми – усвідомлення духовної мети – була втрачена. Ця мета була знову відкрита і поставлена ​​вже в Японії, куди дзен проник у XII столітті і був прийнятий військовою кастою самураїв.

За основу взято матеріал із книги "Карате-до" В. Галан